Люблю поезію ...
Много слов на земле. Есть дневные слова -
В них весеннего неба сквозит синева.
Есть ночные слова, о которых мы днем
Вспоминаем с улыбкой и сладким стыдом.
Есть слова - словно раны, слова - словно суд,-
С ними в плен не сдаются и в плен не берут.
Словом можно убить, словом можно спасти,
Словом можно полки за собой повести.
Словом можно продать, и предать, и купить,
Слово можно в разящий свинец перелить.
Но слова всем словам в языке нашем есть:
Слава, Родина, Верность, Свобода и Честь.
Повторять их не смею на каждом шагу,-
Как знамена в чехле, их в душе берегу.
Кто их часто твердит - я не верю тому,
Позабудет о них он в огне и дыму.
Он не вспомнит о них на горящем мосту,
Их забудет иной на высоком посту.
Тот, кто хочет нажиться на гордых словах,
Оскорбляет героев бесчисленный прах,
Тех, что в темных лесах и в траншеях сырых,
Не твердя этих слов, умирали за них.
Пусть разменной монетой не служат они,-
Золотым эталоном их в сердце храни!
И не делай их слугами в мелком быту -
Береги изначальную их чистоту.
Когда радость - как буря, иль горе - как ночь,
Только эти слова тебе могут помочь!
Вадим Шефнер
Інколи пишу сама...
Я – жінка
Я – жінка. Й нею бути
мушу,
Хоч гострий терен ранить
душу,
В пітьмі недоспаних
ночей
Бринить кришталь сумних
очей.
Я – жінка. .. В містиці
буття
Реальність зраджує
життя…
Бʼє дим їдкий, що давить
подих,
Від залишків багать,
холодних…
Я – жінка… Погляд
підведу
І далі йду, не упаду.
Тяжкий тягар тримати буду,
Нехай неспокій тисне
груди.
Я – жінка … Зможу все
стерпіти,
До світла з темряви
злетіти,
Щоб, може, крила
обпалити…
Все ж сили я знайду, щоб
жити.
Я – жінка… Це моя зоря,
Що над безоднею зійшла.
Де серця трепетне биття
Нові пробудить почуття.
Я – жінка: і дочка, і
мати…
Крилом лебідки обіймати
Безцінний дар – дитя
своє.
Сам Бог це щастя нам
дає.
Я – жінка… Й нею бути
хочу,
Засяють доленосно очі,
Жінки – це людства
берегині,
З початку світу і
донині.
Немає коментарів:
Дописати коментар