Я – вчитель…
Не міністр, не президент,
Не космонавт і не модель відома.
Я – вчитель!
Я – володарка сердець,
Тепло яких зігріє в школі й дома.
Я – вчитель…
Від дзвінка і до дзвінка
Плекаю ниву знань багатоплідну.
Я – вчитель!
Це робота нелегка.
Та школу я люблю – домівку рідну.
Я – вчитель…
Ручка, зошити, журнал…
То невеликий скарб, але безцінний.
Я – вчитель!
Де б ти в світі не блукав,
Я буду маяком тобі незмінним.
Я – вчитель…
Ні, не ідол, не герой…
Та пам’ятник собі зведу довічний,
Бо кожен учень
частку взяв з собою
Мого тепла, знання і погляд
ніжний.
Абетка малюкам
Андрійко книжечку листає,
Цікаву азбуку вивчає.
Богдан бере до рук м’яча,
Пограє з друзями в квача.
Вікторія пісні співає,
Бо дуже гарний голос має.
Галинка одягає ляльку,
Щоб з нею бавитись на ґанку.
Ось Ґрета пазли поскладала,
Картинку друзям показала.
Дмитро взяв вудочку й відро,
Іде рибалить на Дніпро.
Ернест в піску будує дім,
Є двері й вікна в домі тім.
Євген машину загружає,
В далекі мандри вирушає.
А Жанна квіточки збирає
Та у віночок їх вплітає.
Зиновій грається з котом,
Його частує молоком.
МИколка трактора заводить,
Бо до обіду в полі
робить.
Іван узяв велосипед
І швидше вітру мчить вперед.
РаЇса в класики пограє,
Вона усіх перемагає.
А Йосип яблука збирає,
Сусідів ними пригощає.
Катруся формочки розклала
Та пасочки повипікала.
Лариса до бабусі йде,
Їй
подаруночок несе.
Михайлик кубики складає,
Свою роботу добре знає.
Наталка стрічку зав’язала,
Волосся гарно розчесала.
Олесь підлеглими керує,
Солдатиків своїх муштрує.
Полінка борщ приготувала,
Гостинно
всіх почастувала.
Роман майструє літака ―
Серйозна справа й нелегка.
Сашко на конику стрибає
І гордо шаблею махає.
Тетянка вчить новий танок,
Його звуть люди «Козачок».
Уляна медсестрою стала,
Цукерки всім пороздавала.
Федько мов паровоз гуде,
Маршрутом вказаним іде.
Христинка сонечко знайшла,
Його до неба піднесла.
Цвітана на сопілці грає
І нотну грамоту вивчає.
Чеслава квіти поливає,
За ними добре наглядає.
Шушаніка господарює,
Вона ніколи не нудьгує.
Ось Щастислав до школи йде,
На спині ранець свій несе.
ОлесЬ на сцені
виступає,
Смішні байки розповідає.
Юрасик кеглі розставляє
І потім вправно їх збиває.
А Ярослав малює казку.
Допоможіть йому, будь ласка.
"Неосвічений кріпак, який не вчився навіть у звичайній школі. Змучений старий дідуган, у кудлатій шапці й кожусі". Такий образ Шевченка нав'язала нам 70-річна радянська пропаганда (мовляв, які символи -- така й нація).
Він був АКАДЕМІКОМ Імператорської академії мистецтв у Петербурзі!Створив понад 1300 картин, пейзажів і гравюр. Був обдарованим скульптором.Викладав живопис у Київському університеті.Був успішним і затребуваним художником-портретистом. Замовити в Шевченка портрет (свій чи членів родини) мали за честь відомі діячі культури, представники найвищої знаті, найшанованіші люди. Елегантно і зі смаком одягався, але ніколи не соромився свого походження.Зустрічався й товаришував з найвидатнішими людьми своєї епохи. Харизматичний, ерудований, талановитий оповідач, любитель пожартувати, він був «зіркою» культурного товариства Петербурга та Києва.Вільно володів іноземними - польською, французькою, німецькою, російською - мовами. Скиньте з Шевченка шапку. 
|
|
||
|
Дякуємо
українською |
||
|
Щиро дякую!  |
Уклінно дякую!  |
Файно дякую!  |
|
Красно дякую!  |
Щиросердно дякую!  |
Ґречно дякую!  |
|
Дуже дякую!  |
 |
Вельми вдячні!  |
08.02.2023
Авторська поезія Скубенко Тетяна
Українська мова
Українська мова
Рідна, барвінкова,
Щира і чудова
Українська мова.
Гноблена віками,
Бита кулаками,
Мучена катами,
Палена вітрами.
Не скорилась долі,
Відродилась знову,
Як калина в полі,
Українська мова.
Ні, ми не «у края»!
Звемось украЇнці.
Мужність, воля, слава –
Козаки-сміливці.
Невмируща памʼять,
Незнищенна врода…
Всюди її знають –
Українська мова.
Скажем «Паляниця».
У бою не схибим.
Тут життя криниця,
Батьківські садиби.
Це велика сила
Вільного народу,
Наші дужі крила –
Українська мова.
20 цікавих фактів про українську мову, які слід знати
НМТ-2023. Українська мова.
Вебінар 1. Фонетика. Орфоепія
21.01.2023
Говоримо українською
правильно та гарно!!!
Калина
На галявині у лісі виросла
калина.
І життю вона раділа, як мала
дитина.
Щиро сонцю усміхалась, вмилася
дощами,
Милувалася пташини ніжними піснями.
Росла гідна й незалежна, сильна
і красива,
Рідну землю прославляла і була
щаслива.
Та почав тим краєм править
лісовик могутній,
Самовпевнений надмірно,
надзвичайно лютий.
Поглядав на інші землі,
власними – втішався,
Та з усіх, хто жив у лісі,
тільки знай – знущався.
Навесні калина вкрилась білим
цвітом рясно,
Стала, ніби наречена, ніжна і прекрасна.
Всі довкола – птахи й звірі – нею
милувались…
Випало лісовикові про той цвіт
дізнатись.
Наказав дівчині милій пів цвіту
віддати,
Бо ту вроду з вод підземних
сміла напувати.
Скинула вбрання святкове молода
красуня,
Листячком затріпотіла,
похилилась сумно.
Та, де цвіт лишився гарний,
ягоди з’явились,
Налилися вони соком і
розчервонілись.
Наказали калиноньці і плоди
зривати
Лиш за те, що на цих землях
взялась проростати.
Що ж роботи? Що зростила,
віддала покірно.
Та при цьому залишилась
гордовита й гідна.
Більш господар розлютився: хоче
й листя взяти,
Бо його вітри могутні мали
овівати.
Похилилась, зажурилась,
листячко струсила.
Лихо. Жити в цьому лісі дівчині
несила…
Вже й морози обпікали, й
хуртовини гнули,
Та зламати її волю не змогли
віхоли.
Не здалася, не злякалась, за
землю трималась,
Бо любила край свій рідний –
сонцю усміхалась.
Дивувався лісовик той стійкості
калини,
Вирішив забрати й віти славної
дівчини,
Бо на Божий світ дивились, до
сонця тяглися…
Його слуги за сокири впевнено
взялися:
Порубали на шматочки гілочки й
спалили.
Вже не буде більше волі в ясної
дівчини.
Круг багаття танцювали і теплу
раділи,
Про вродливу калиноньку й
думати не сміли.
Загубили її віти, щоб самим
зігрітись,
Різнику-лісовикові вміло
прислужитись.
Вороги життя зламали і навіки
вбили,
Взяли молодість і віти в
гордої дівчини.
Та засяє ясне сонце і весна
настане,
Знов
калина в білім цвіті серед лісу стане,
Бо коріння не вмирає і життя
триває,
А
СВЯТІШЕ ВІРИ Й ВОЛІ НІЧОГО НЕМАЄ.
1.Хто мови своєї
цурається, хай сам себе стидається.
2. Птицю пізнати
по пір'ю, а людину по мові.
3. Рідна мова - не
полова: її за вітром не розвієш.
4. Слово — вітер,
письмо — грунт.
5. Слово до слова — зложиться мова.
Щире слово, добре
діло душу й серце обігріло.
Хто материнську мову зневажає, той і матері не шанує.
У кого рідна мова, в того й душа здорова.
Вітер гори руйнує, слово народи підійма.
Де слово, там і душа.
